Святкування Івана Купала

Коли духмяне українське літо в самому розпалі, з квітчастими вінками і яскравими вогнищами приходить свято Івана Купала. Яке можна назвати найпоетичнішим святом, яке широко відзначалося на Україні. Це день літнього сонцевороту, що збігається з Різдвом Івана Хрестителя. Ім’я ж святу дав Купало – поганський бог земних плодів. Колись йому приносили в жертву хліб – головний дар української землі. Та вже багато літ цього ідола ніхто не вшановує, про його божественну суть забули, а самого перетворили на опудало.

Головні атрибути свята – це Купало й Марена. Тому до цього свята молодь заздалегідь старанно готувалась: робили опудало, готували деревця (називали їх «Мареною» або «Купалом»), плели з живих квітів вінки, збирали хмиз, готували кулі соломи на вогнище. За звичаєм, це дві уквітчані гілки, подібні до людських фігур. Довкола опудал молодь водить таночки та співають ритуальні купальські пісні. Дівчата плетуть вінки з польових квітів й перед заходом сонця збираються на вигонах біля річок. Увечері чи вже пізньої ночі дівчата пускають на воду сплетені ними вінки з прилаштованими запаленими свічками. Існує прикмета: якщо вінок пливе добре і свічка горить, то дівчина впродовж року вийде заміж, а якщо крутиться на місці – доведеться їй ще трохи дівувати. Якщо вінок відпливе далеко й пристане до якогось берега, з тієї сторони й прийде наречений дівчини